Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
«Судочинство у справах про домашнє насильство, насильство за ознакою статі,
невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування».
Вступ. Суспільне значення запобігання домашньому насильству та насильству за ознакою статі.
Домашнє насильство є актуальною проблемою сьогодення, адже його жертвою може стати будь-який член сім’ї незалежно від факту спільного проживання, а також інші родичі або особи, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання.
Тривалий час проблема домашнього насильства залишалась прерогативою усталених звичаїв та традицій, при цьому будь-яке втручання в сімейні відносини з боку держави та суспільства вважалося грубим порушенням таємниці приватного життя. Така ситуація призвела до перетворення випадків домашнього насильства у латентні правопорушення, які залишалися поза увагою держави та правоохоронних органів.
Проте, слід визнати, що ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство - це правопорушення. У суспільстві утвердилися багато стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. Також негативно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства - примирення - заспокоєння - посилення напруги - і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство - ставати більше інтенсивним та жорстоким. А отже до проявів домашнього насильства не можна ставитись зневажливо, а механізми запобігання та протидії домашньому насильству мають бути дієвими.
Зрештою, ситуація почала змінюватись із прийняттям 15 листопада 2001 року Верховною радою України Закону України «Про попередження насильства в сім’ї». Цей Закон став першим у країнах СНД та Східної Європи комплексним нормативним актом, спрямованим на запобігання цьому соціально негативному явищу.
Посилення системи заходів із попередження насильства в сім’ї відбулось після запровадження в України адміністративної відповідальності про вчинення насильства в сім’ї. Так, 15 травня 2003 року до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) були внесені зміни щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису. Так, КУпАП було доповнено статтею 1732 «Вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису», до якої в подальшому вносились зміни Законами України № 599-VI від 25.09.2008, №2744-VI від 02.12.2010, № 187-VIII від 12.02.2015.
Із розвитком суспільних відносин з’явилась потреба в удосконаленні нормативного регулювання системи заходів щодо запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі і 07 грудня 2017 року Верховною радою України прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі – Закон № 2229-VIII). Прийняття Закону, на переконання Уряду, дозволить імплементувати міжнародні стандарти протидії насильству, забезпечити комплексний підхід до запобігання будь-яким формам насильства стосовно жінок, профілактику насильства та розширить коло осіб, які підпадають під дію чинного законодавства.
Закон № 2229-VIII запроваджує додаткові заходи, спрямовані на створення запобіжних і захисних механізмів боротьби з усіма формами насильства за ознакою статі: домашнє насильство, сексуальне насильство, переслідування, сексуальні домагання, примусові шлюби, каліцтва жіночих геніталій, примусові аборти, примусова стерилізація. Цими змінами буде забезпечено відповідність законодавства України сучасним європейським стандартам у цій сфері.
Також передбачається вдосконалення роботи служб підтримки потерпілих від насильства, зокрема державних телефонних «гарячих ліній», та збору впорядкованих за категоріями відповідних статистичних даних.
РЕЗУЛЬТАТИ МОНІТОРИНГУ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ’ЯЗАНИХ З НАСИЛЬСТВОМ В СІМ’Ї, ЯКІ БУЛИ РОЗГЛЯНУТІ СУДАМИ УКРАЇНИ У 2014-2016 РОКАХ
Серед адміністративних правопорушень, що кваліфікуються як посягання на громадський порядок і громадську безпеку, найбільш поширеним у 2014 році було вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми (стаття 173-2 КУпАП). За зазначене правопорушення було притягнуто до адміністративної відповідальності 71,9 тис. осіб (у 2013 році – 92,9 тис.). (АНАЛІЗ даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей та міста Києва за 2014 рік)
У 2015 році серед адміністративних правопорушень, що кваліфікуються як посягання на громадський порядок і громадську безпеку, найбільш поширеним також було вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми (стаття 173-2 КУпАП). За зазначене правопорушення було притягнуто до адміністративної відповідальності 51,5 тис. осіб (у 2014 році – 71,9 тис.). (АНАЛІЗ даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей та міста Києва за 2015 рік)
Названий тип правопорушень продовжував бути найпоширенішим серед адміністративних правопорушень, що кваліфікуються як посягання на громадський порядок і громадську безпеку, і у 2016 році. Так, за вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми (стаття 173-2 КУпАП) у 2016 році було притягнуто до адміністративної відповідальності 43,6 тис. осіб (у 2015 році 51,5 тис.). (АНАЛІЗ даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей та міста Києва протягом 2016 року)
Діяльність щодо запобіганню та протидії домашньому насильству регламентується Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Сімейним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законами України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII від 07 грудня 2017 року, «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» № 2866-IV від 8 вересня 2005 року, «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015, та іншими нормативними актами.
До міжнародних договорів України у сфері протидії насильству в сім’ї, які стали частиною національного законодавства, можна віднести такі міжнародно-правові документи:
Кількість судових рішень Європейського суду з прав людини, якими зафіксовано порушення з боку держави прав людини у випадках, пов’язаних з насильством у сім’ї, не можна назвати великою. На сьогодні це 10 рішень, зокрема, «А. проти Сполученого Королівства» (1998), «Контрова проти Словаччини» (2007), «Беваква та С. проти Болгарії» (2008), «Бранко Томасік та інші проти Хорватії» (2009), «Опуз проти Туреччини» (2009), «Є.С. та інші проти Словаччини» (2009), «А. проти Хорватії» (2010), «Хайдуова проти Словаччини» (2010), «Єремія проти Республіки Молдова» (2013), «Мудрік проти Республіки Молдова» (2013).
Справа «Опуз проти Туреччини» стосується багаторічного насильства в сім’ї відносно жінки та її матері. Заявниця Нахід Опуз разом із своєю матерю протягом багатьох років страждали від насильства в сім’ї з боку чоловіка заявниці. Стосунки між заявницею та її колишнім чоловіком розпочались у 1990 р., офіційно стосунки були оформлені у 1995 р. Від цього шлюбу у заявниці є троє дітей 1993, 1994 та 1996 років народження. Перші скарги до поліції були подані заявницею та її матерю ще у 1995 р. Незважаючи на постійні скарги до правоохоронних органів, держава не змогла надати ефективний захист жінкам, що призвело до вбивства матері заявниці у 2003 р., вчинене колишнім чоловіком останньої.
Заявниця звернулася до Європейського суду з прав людини 15.07.2002 р. У своїй заяві до Європейського суду заявниця Опуз оскаржувала порушення з боку Туреччини статей 2, 3 та 14 у поєднанні з цими статтями, статей 6 і 13.
28.11.2006 р. Європейський суд прийняв рішення про направлення повідомлення по справі Уряду Туреччини та вирішення питання про прийнятність скарги. На відміну від справ, огляд яких було зроблено вище, по справі «Опуз проти Туреччини» були проведені судові слухання, а також Європейським судом були прийняті до уваги коментарі, надані третьою стороною в особі правозахисної організації Interights.
Європейський суд з прав людини 09.06.2009 р. виніс рішення по цій справі, в якому визнав Туреччину винною у порушенні своїх зобов’язань захищати жінок від насильства в сім’ї і вперше у своєму рішенні визнав що ґендерне насильство є формою дискримінації згідно Європейської конвенції.
Дане рішення Європейського суду є достатньо революційним і надзвичайно важливим у сфері боротьби із домашнім насильством.
По-перше, суд дав характеристику зобов’язань держави у зв’язку з насильством в сім’ї, визнавши серйозність домашнього насильства в Європі, визнавши ті проблеми, які виникають через латентність та не реагування на це правопорушення і підкресливши серйозність, з якою держави повинні реагувати на нього. Вперше у своєму рішенні Суд підкреслив, що насильство в сім’ї не є приватною чи сімейною справою, але є питанням, що зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд також вказав, що недостатньо мати закони, щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їх реалізації.
По-друге, домашнє насильство було визнано жорстоким поводженням, що є проявом нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження.
По-третє, надзвичайно важливим є той факт, що вперше суд визнав нездатність держави адекватно реагувати на насильство за ознакою статі, як порушення ст.14 Конвенції, тобто положення про недискримінацію. Суд проголосив, що нездатність держави захистити жінок від домашнього насильства порушує їх право на рівний захист перед законом, навіть за відсутності наміру такої дискримінації (§ 191–192 ).
Отже, Європейським судом було визнано порушення статей 2, 3 та 14 Європейської конвенції. Суд призначив 30 000 євро компенсації за шкоду, нанесену заявниці через порушення вищевказаних статей, а також 6500 євро за понесені витрати у зв’язку із процесом. (М.В. ЄВСЮКОВА. Насильство в сім’ї як порушення прав, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: огляд рішень Європейського суду з прав людини.)
Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
При цьому слід звернути увагу на те, що суб’єктом такого правопорушення, як домашнє насильство, можуть бути:
1) подружжя;
2) колишнє подружжя;
3) наречені;
4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);
5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;
6) особи, які мають спільну дитину (дітей);
7) батьки (мати, батько) і дитина (діти);
8) дід (баба) та онук (онука);
9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка);
10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);
11) рідні брати і сестри;
12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);
13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;
14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;
15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.
- інші родичі, інші особи, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання (стаття 3 Закону).
У зазначеному Законі виділяється чотири види насильства в сім’ї:
1). фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру;
2). сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
3). психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;
4). економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування передбачена статтею 1732 КУпАП.
Так, за частиною першою статті 1732 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, -
тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.
Згідно частини другої зазначеної статті, ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Отже, діючим законодавством передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, яке проявилося у вчиненні умисних діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
При цьому поняття фізичного, психологічного та економічного видів насильства в сім’ї, яке застосовується у Кодексі України про адміністративні правопорушення, є вужчим за зміст поняття таких видів насильства в сім’ї, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Так, необхідно пам’ятати, що чинним законодавством передбачена адміністративна відповідальність лише за вчинення такого фізичного насильства, яке не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень або смерті потерпілого. Інші види фізичного насильства, внаслідок вчинення яких потерпілому завдано фізичного болю, фізичного чи морального страждання, спричинено тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, заподіяно смерть, мають отримати відповідну кримінально-правову кваліфікацію.
При цьому у судовій практиці трапляються непоодинокі випадки неправильної кваліфікації дій правопорушника працівниками поліції, які складають протокол про адміністративне правопорушення за статтею 1732 КУпАП, за наявності в діях особи ознак кримінального правопорушення.
У такому випадку відповідно до положень ст. 253 КУпАП суддя має закрити справу про адміністративне правопорушення та одночасно роз'яснити потерпілому право звернутись до прокуратури або поліції із заявою про вчинення злочину (з урахуванням позиції ЄСПЛ у справах «Карелін (Karelin) проти Росії», «Малофєєва проти Росії»).
Така правова позиція кореспондується із положеннями ч.2 ст.9 КУпАП, згідно якої адміністративна відповідальність за порушення, передбачені КУпАП настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Аналогічна ситуація складається і при порівнянні обсягу і змісту поняття економічного та психологічного видів домашнього насильства, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» із відповідним видом домашнього насильства, яке тягне за собою адміністративну відповідальність. При цьому слід звернути увагу на наслідки вчинення такого насильства, які за умови вчинення адміністративного правопорушення, не можуть проявлятися у спричиненні смерті потерпілого, бути вчиненими у формі доведення до самогубства, погрози вбивством тощо.
Крім того, вчинення особою сексуального домашнього насильства не тягне за собою адміністративної відповідальності, а за наявності відповідних ознак такі дії особи мають отримати відповідну кримінально-правову кваліфікацію.
Окремими видами складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1732 КУпАП, є невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування.
Так, терміновий заборонний припис стосовно кривдника – це спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров’я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства.
Згідно вимог статті 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:
1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;
2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;
3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення.
Працівники уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України можуть у встановленому законом порядку застосовувати поліцейські заходи примусу для виселення з житлового приміщення кривдника, якщо терміновий заборонний припис передбачає зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, а кривдник відмовляється добровільно його залишити.
Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.
Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб.
Терміновий заборонний припис не може містити заходів, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, якщо кривдником є особа, яка на день винесення припису не досягла вісімнадцятирічного віку та має спільне місце проживання (перебування) з постраждалою особою.
Кривдник, стосовно якого винесено терміновий заборонний припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, зобов’язаний повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноважений підрозділ органів Національної поліції України за місцем вчинення домашнього насильства.
Необхідно звернути увагу на те, що законом передбачено право особи, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, оскаржити його до суду в загальному порядку, передбаченому для оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників уповноважених підрозділів органів Національної поліції України.
Терміновий заборонний припис виноситься в порядку, затвердженому Міністерством внутрішніх справ України.
Окремо слід звернути увагу на особливості відповідальності за ч.2 ст.1732 КУпАП, а саме за дії, передбачені частиною першою зазначеної статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
При цьому підлягає обов’язковому доказуванню та обставина, що особу протягом року до моменту вчинення цього правопорушення було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті. Належним доказом існування вказаної обставини є копія постанови суду про визнання особи винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1732 КУпАП, та накладення на неї відповідного адміністративного стягнення.
У разі, якщо з моменту притягнення особи до адміністративної відповідальності за таке правопорушення минув більше ніж один календарний рік, або особа була визнана винуватою, але на неї не накладалося адміністративне стягнення (наприклад, провадження у справі було закрито у зв’язку із закінченням строків, передбачених статтею 38 КУпАП, або при оголошенні усного зауваження), відповідальність за частиною другою статті 1732 КУпАП не настає. За таких обставин при доведеності вчинення особою одного з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, така особа має нести відповідальність за ч.1 ст. 1732 КУпАП.
Також варто пам’ятати, що з 11.01.2019 вчинення систематичне вчинення певних видів домашнього насильства стане кримінально-караним діянням. Відповідні зміни були внесені до Кримінального кодексу України Законом України від 06.12.2017 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами».
Так, КК України доповнено статтею 126-1 такого змісту:
«Стаття 126-1. Домашнє насильство
Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, -
карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років».
Враховуючи вимоги ч.2 ст.277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1732 КУпАП, розглядаються протягом доби.
Відповідно до ч.2 ст. 268 КУпАП при розгляді вказаної категорії справ присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов’язковою. У разі ухилення від явки на виклик судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.
При призначенні адміністративного стягнення необхідно керуватися як загальними засадами про адміністративну відповідальність, так і особливостями, визначеними санкцією відповідної частини статті 1732 КУпАП.
Згідно рекомендацій Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам необхідно враховувати, що КУпАП не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст. 33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.
Оскільки наведений у ст. 34 КУпАП перелік обставин, які пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, не є вичерпним, суддя при накладенні адміністративного стягнення може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не передбачені цією статтею. Перелік обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення (ст. 35 КУпАП), навпаки, є вичерпним, тому суддя не вправі посилатись у постанові як на обтяжуючі і враховувати при накладенні стягнення обставини, не передбачені законом.
При виборі виду адміністративного стягнення необхідно враховувати співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу, застосованим до особи (адміністративним стягненням).
При цьому, потрібно зважувати на те, що адміністративний арешт є найсуворішим адміністративним стягненням і застосовується у виняткових випадках, коли правопорушення за ступенем суспільної небезпечності наближене до злочину й застосування інших видів стягнень буде визнано недостатнім. В резолютивній частині постанови суду про адміністративне правопорушення обов’язково мають бути вказані час і дата, з якої обчислюється арешт.
Окрім того, приймаючи рішення про застосування такого виду адміністративного стягнення як громадські роботи, необхідно враховувати, що згідно з вимогами ч.3 ст. 301 КУпАП громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, жінкам, старше 55 років та чоловікам, старше 60 років.
Таким чином законодавством України з достатньою повнотою врегульовано питання запобігання домашньому насильству та відповідальності за його вчинення.
Слід розмежовувати домашнє насильство, яке є адміністративним правопорушенням від кримінально-караного діяння, яке містить ознаки домашнього насильства або насильства за ознакою статі.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 1732 КУпАП, необхідно дотримуватись загальних засад щодо адміністративної відповідальності, дотримуватись строків розгляду справи, та забезпечувати безпосередню участь особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, у розгляді такої справи, мотивувати прийняте рішення.
В разі прийняття рішення про застосуванні адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту, враховувати, що такий захід державного примусу є найсуворішим адміністративним стягненням і застосовується у виняткових випадках.
Приймаючи рішення про застосування такого виду адміністративного стягнення як громадські роботи, необхідно враховувати, що згідно з вимогами ч.3 ст. 301 КУпАП громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, жінкам, старше 55 років та чоловікам, старше 60 років.
При притягненні особи до відповідальності за ч.2 ст. 1732 КУпАП підлягає обов’язковому доведенню факт застосування протягом року адміністративного стягнення до особи, щодо якої складено протокол, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 1732 КУпАП.
_03_03.png)
